Коли Клод Моне писав картину, відому тепер під назвою “Дама в саду” він уже заявив про себе як про новатора в пейзажного живопису, повсталий проти правил і рецептів старого мистецтва. Художник вважав недостатнім писати на природі етюди, а потім у майстерні створювати за ним картину. Прагнучи зберегти видиму їм природу більш точно і безпосередньо, Моне зважився на сміливий крок: почав писати картину прямо з натури або, як тоді стали говорити, на пленері.
Зображення природи придбало особливу свіжість і конкретність. Однак новий метод привів до кілька несподіваних результатів і примусив художника зробити далекосяжні висновки. Моне зрозумів, що при зображенні постійно мінливої натури головним завданням стає передача сонячного освітлення. У картині “Дама в саду” Моне вибирає ранковий час, коли світло і тіні розділені більш чітко, ніж у спекотний полудень, а фарби зберігають яскравість і чистоту.
У відповідності з основним задумом він підкреслює світлотіньові контрасти: на тлі темної стіни тополь виблискують насичені сонячним світлом плями – квітуче деревце; за ним, у глибині,- інше; і ліворуч – постать молодої жінки у блакитному платті. Прагнучи досягти максимального ефекту в передачі освітлення, Моне згущує тіні навколо предметів. Однак, уважно спостерігаючи природу, художник побачив, що й тіні наповнені світлом. Тому у своїх пейзажах він намагається уникнути глухий чорноти в затінених місцях і, по можливості, не користуватися чорною фарбою.
У картині “Дама в саду” це йому ще не цілком вдається. Інтенсивність освітлення Моне передає за допомогою чистого кольору. Так, квіти на сонячній стороні клумби він пише яскравою кіновар’ю, на затіненій – більш холодним краплаком. За тим же принципом диференціює він зелень трави. Пильне вивчення натури, приводить його до вживання великої кількості відтінків зеленого.
У ранній картині “Дама в саду” контрасти світла і тіні надто прямолінійні, живопис місцями дещо жорстка, а колір ще трохи різкий, але він набуває визначальне значення і це стає найважливішою ознакою всього подальшого мистецтва. Картину відрізняє чітка та сувора композиція, явно раціоналістична при всій своїй природності. Нечітке просторова побудова вказує на спадкоємний зв’язок мистецтва Моне з традицією всієї французької пейзажного живопису. Разом з тим зображуваний мотив виконаний тонкої поетичності.
Точна і емоційно насичена, інтерпретація дійсності стала невід’ємною рисою французького імпресіонізму, початок якому поклали в 1860-х роках Моне і його соратники Піссарро, Сіслей, Ренуар. Картина надійшла в Ермітаж в 1930 році з Державного музею нового західного мистецтва в Москві.
