У 1872 році активно розвивається талант В. І. Шишкіна. Як раз в цей час формуються його погляди на мистецтво. В цьому році художник пише полотно “Лісова глушина”. Я вважаю, що саме так і виглядає місце, в якому ніколи не буває людей. В таку глушину ніхто не піде, та й не забереться так далеко. Тут царство звірів, де їх не турбують люди, і вони можуть жити вільно, нічого не боячись.
Густий дрімучий ліс ніби знає багато таємниць, але ніколи і нікому їх не розповість. У ньому немає спиляних дерев, вони падають тільки від сильного вітру. Багаторічні ялини тягнуться до сонця і розкидають свої гілки, переплітаючи їх з гілками сусідніх дерев. Ліворуч і праворуч між деревами не видно просвіту, справжня глушину. Зате в центрі наче вихід і видніється невелика галявина освітлена сонцем, за якої знов починається ліс неприступний.
На передньому плані схоже знаходиться болото. На ньому лежать кілька повалених дерев і деякі з них вже повністю покриті мохом. Якщо б людина опинився в цьому місці, то навряд чи він би зміг подолати це болото. Відчуття що непевне місце тягнеться аж до тієї галявини, де проглядає сонце. Тому людині небезпечно перебувати в таких місцях, адже болото підступне місце.
Не відразу помічаєш лисицю на колоді біля болота, яка злякала якусь птицю. Порівняно з величними деревами тварина виглядає настільки маленьким, що при першому погляді на картину його неможливо побачити. Цей пейзаж В. І. Шишкіна заворожує і змушує дивитися на нього тривалий час. Коли довго дивишся на “Лісову глушину” кожен раз бачиш все нові й нові деталі, які спочатку й не помітив. Дивлячись на полотно, здається, що в цьому лісі абсолютна тиша і лише помах крил спугнутой птиці порушує цю таємничу тишу.
