Дар художнього узагальнення, яким володів Левітан, розвинувся і набрав чинності в результаті вражень від поїздок на Волгу. Там Левітан відчув велич і єдність природи. Ця велика ріка, оспівана народом, пов’язана з його історією, яка об’єднує багато землі, допомогла Левитану відчути природу в загальнолюдському значенні як глибоке і величне вираження гармонії, чистоти, які властиві людині.
Волзькі простори принесли йому приплив творчої енергії, особливу повноту і гармонійність світосприйняття. Духовний контакт з волзькими просторами виявляється плідним, ознаменувавши початок нового етапу життя і мистецтва Левітана, зазначеного найвищими досягненнями, створенням кращих творів російської пейзажної живопису кінця 1880-х – початку 1890-х років.
У той же час у всіх роботах Левітана цього періоду вже з повною очевидністю проявлялися притаманні саме його таланту неповторні риси – абсолютно особлива емоційна “світлочутливість” і сприйнятливість до руху, пульсації, невловимим змін у житті природи, що виражалося, зокрема, в тональному багатстві його творів. Для нього в природі не було фарби, кольори як таких, але тільки пофарбований світло різного ступеня інтенсивності.
Левітан був чужий всьому надмірного, кричущого; не випадково практично ніколи не писав він спекотного літнього спеки, воліючи такі стани природи, коли сонячне світло ніжно розливається. Сучасники залишили чимало зізнань у тому, що саме завдяки Левитану рідна природа “поставала перед нами як щось нове і разом з тим дуже близьке, дороге і рідне”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)