Крамский у своєму портреті “Мина Моїсеєв” зобразив селянина. Літній дідусь дивиться на нас з полотна. Сива борода говорить про те, що він не молодий і прожив велике життя. В його очах немає посмішки, я бачу в його очах втома. Зморшки покривають все його обличчя.
Не дивлячись на те, що старий виглядає не привабливо, мені здається він пропонує розповісти якусь цікаву історію з життя. Дивлячись на картину хочеться сісти зручніше і слухати розповіді селянина до півночі. Складається враження, що не вистачає на портреті і дружини старця, як ніби вона стоїть за його спиною і тримає тацю з молоком і окрайцем хліба.
Цей старий, нагадав мені мого дідуся, який любив сидіти в такій позі і розповідати казки, а примовки. З ним не страшно було залишитися на ніч в сіннику, для того що б подивитися на зірки.
Селянин, зображений на картині, я думаю, не боїться смерті, в його очах можна прочитати втома від прожитого життя. Він не боїться роботи. Йому силу зорати город або ж прибрати за худобою. Він мудрий і може дати слушну пораду, навчити уму-розуму. Ще мені чомусь здається, що він справедливий. Люди, які не бояться роботи, вимагають від себе повного виконання її. Вони дуже відповідальні, адже від якості його роботи залежить, чи буде у нього вечерю.
Портрет виконаний в спокійних тонах, і навіть чорний фон ні краплі не затьмарює його. Пошарпана і зношена сорочка, вицвіла і з яскраво синій перетворилася в тьмяно-блакитне, зайвий раз доводить, що людина ця не багатий, але постійний у своїх рішеннях і вчинках. Дивлячись на портрет можна фантазувати нескінченно, представляючи сім’ю і онуків селянина. Якими могли б бути цікавими їх вечори в колі великої родини. Ця картина змусила мене поринути в дитинство і відчути всі принади сільського побуту. Туди, від куди хочеться повертатися.
