У портретах роботи Рубенса ми частіше зустрічаємося з імпозантністю і незрівнянним мальовничим блиском, ніж з вдумливою, проникливою інтимністю, не властивої бурхливому темпераменту майстра. Тим більше вражає глядача незвичайний для його творчості “Портрет камеристки інфанти Ізабелли”. Художник слід суворої традиційній формі погрудного портрета, але образ дівчини піднесено-ліричний, овіяний поезією. Її ясний, спокійний погляд, злегка зворушені посмішкою губи, вибившаяся з зачіски пасмо волосся надають портрета інтимний характер.
Миловидне дівоче обличчя обрамлене світлим півкругом білого гофрованого коміра. Рефлекс від нього посилює враження сяйва, як би випромінюваного шкірою,’ зітканою з ніжних рожевих, жовтуватих і перламутрових відтінків. Тонкі, прозорі лесування, крізь які просвічує світлий грунт, роблять живопис мерехтливої, створюючи ілюзію внутрішньої озаренности. Величезні світло-зелені променисті очі і золотисте волосся доводять це враження до найвищого звучання.
У музеї Альбертіна у Відні зберігається підготовчий малюнок Рубенса до цієї картини. На аркуші підпис на старофламандском мові: “Камеристка інфанти в Брюсселі”. Звідси і походить назва портрета.
На малюнку дівчина зображена майже дитиною, хворобливого вигляду з не по-дитячому сумними очима і великим ротом. У картині художник робить її старше, красивіше і, головне, додає зовнішності натхненність. Але ідентичність зображеної особи на малюнку і в портреті безсумнівна. Порівняння ермітажної картини і віденського малюнка з достовірними портретами дочки художника Клари-Серени, померлої в дванадцятирічному віці, навело дослідників на припущення, що віденський малюнок – етюд, зроблений художником з дочки під час її останньої хвороби, а ермітажна картина – посмертний портрет Клари-Серени.
“Портрет камеристки інфанти Ізабелли” був придбаний для Ермітажу в 1772 році у складі колекції Кроза в Парижі.
