Сальвадора Дали складно назвати самоучкою в живопису. Не скидаючи з рахунків фактор природної обдарованості або Божественної геніальності, треба визнати, що майстер багато прораховував наперед, сім раз відміряв, перш ніж взяти в руки пензлик і почати втілювати черговий задум в кольорі і фарбах. І, звичайно ж, Дали мав ясне уявлення про художні пропорціях і про геометризмі форм. В якийсь період творчості він навіть захопився ідеями давньогрецьких філософів-атомістів, намагаючись відобразити їх на манер сюрреалістичний.
У повітрі немов парить сам по собі портик одного з еллінських храмів. По центру – теж ізольовано – бюст невідомого, увінчаний лавровим вінком. Ще нижче – кілька пір’їн і чорнильниць. Ще нижче – розщеплений на чотири рівні частини, гладко обтесаний з усіх боків кам’яний моноліт, на якому попереду видніється напис на давньогрецькому. Вона вказує на те, що перед нами і є атом.
Його “начинка”, серцевина – стиглий, і теж розколотий, але вже надвоє, плід граната. Десь далеко вдалині видніється гірський кряж. До нього ще треба дістатися, навколо – піски і пустеля. Люди біля підніжжя кам’яного моноліту – немов з різних епох: той, що задер голову вгору, нагадує гімнаста в трико, а зігнувся в напівуклоні – юного пажа.
