Незважаючи на те, що французький клімат можна вважати помірним і там зима порівняно м’яка, вона все одно набридає вогкістю і вогкістю. Серце жадає весни, а душа художника – тим більше! І, до речі, у імпресіоністів був особливий привід милуватися навесні і невтомно описувати її як перехідний час, багате тонами і півтонами, відтінками швидко мінливого стану природи.
Втім, справедливості заради, варто відзначити, що весна, зображена Клодом Моне, – та, що вже в самому розпалі. Взимку тут, як кажуть, і не “пахне”. Скоріше, все живе передчуттям літа: небо вище, сонце яскравіше, дерева у всю зеленіють, і двоє прийшли не на прогулянку, не то на пікнік. Про весну свідчить вкрай нестійка погода: дме сильний вітер. Він пригинає до землі молоду, свіжу траву і навіть дерева, молоді берізки, намагається зігнути майже в дугу. Художнику вдається передати майже фізіологічне відчуття скажених поривів вітру.
Ще, звичайно, зупиняє увагу те, як Моне пише стовбури дерев, – кривими, зігнутими. То в цьому була його “фішка”, то вони здаються такими під впливом вітру, – складно сказати. Адже берізки зовсім молоді, ростуть в чистому полі, і немає причин, за якими їх стовбури виявилися б раптом вигнутими.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)