Іван Іванович Шишкін, як ніхто з пейзажистів, зумів закарбувати у своїх полотнах і характер російського народу і вигляд національної природи. У пейзажному образі художника ніби звучить “дух і образ великого, могутнього простору”, іменованого Росією.
В останнє десятиліття свого життя художник сповнений дивовижної творчої сили. У вітчизняне мистецтво входила тоді нова тема – тема лісу як символу російської сили. Образ величезного і значного хвойного лісу втілив у собі всі своєрідність національного пейзажу. Перед нами постає художник, який стверджує позитивний ідеал – красу і міць рідної природи.
Як ніколи, зростає роль світла в його пейзажах, збагачується майстерність передачі кольору, саме сприйняття натури стає більш задушевним. Прості, здавалося б, сюжети відрізняються глибиною емоційного переживання. Але реалістичний творчий метод Шишкіна, заснований на глибокому вивченні натури, залишається незмінним. Його захоплення природою з роками не псується. Рецензенти пересувних художніх виставок писали, що, підходячи до пейзажам Шишкіна, немов відчуваєш запах сосни і хочеться глибоко зітхнути, як у лісі.
Легкі тіні ковзають по корі, падають на землю. Повітря наче сповнений теплом. Зображуючи те освітлені, то занурені в тінь стовбури, а вдалині дерева, які видно вже до самих верхівок, Шишкін створює враження великого, просторого і світлого лісу. Зрізуючи рамою верхівки дерев, він підсилює враження неохватной висоти дерев, яким немов не вистачає місця на полотні.
Чудові стрункі сосни дані у всій своїй пластичної краси. Їх луската кора написана з використанням багатьох кольорів. У картині немає жодного фрагмента, написаного байдужою, звично вмілою рукою. Художник немов живе одним життям з зображеної їм природою.
