Андреа Мантенья – художник, живопису якого вже за кілька десятиліть до початку Високого Відродження відчувалися наближаються кроки цього потужного мистецтва. Триптих був написаний на замовлення маркграфа Лудовико Гонзага для капели при його фамільному палаці в Мантуї. Мініатюрне лист вівтарного образу, достаток чудових подробиць, характерне для мистецтва Раннього Відродження, поєднуються тут з тією міццю й монументальністю, які були притаманні вже наступного етапу італійського живопису.
В результаті невеликий мальовничий вівтар справляє таке ж враження, як і настінні розписи Мантеньї у палаці Гонзага. І в той же час триптих хочеться розглядати, немов коштовність із шкатулки. У центральній частині художник представив сцену поклоніння волхвів: серед такого улюбленого ним кам’янистого пейзажу рухається довга процесія людей в розкішних шатах. Вони йдуть поклонитися Немовляті, який сидить на колінах Марії. Навколо в’ються ангели.
Сухе і яскраве лист Мантеньї змушує зображення буквально сяяти, ще й завдяки особливому “повітря” у картинах – абсолютно прозорому, розрідженого, який буває тільки високо в горах. Тому у створеному художником світі видно все: і стежку вдалині, і світлий замок, до якого вона веде, і шерсть верблюда, і жорсткі трави, і тоненькі золоті нитки, якими пронизані одягу. І в той же час сцену можна уявити розгорнутої у всю стіну капели. Мантенья це знав і, щоб посилити ефект монументальності зображеного, написав його на увігнутій поверхні.
У сцені “Обрізання” художник старанно виписав орнамент стін, композиції в люнетах – “Жертвоприношення Ісака” і “Мойсей, який вручає народу скрижалі Завіту” кошик з голубками у руці Йосипа, піднос з приладдям для обрізання, що хлопчик простягає первосвященику. Зворушливий образ маленького Іоанна Хрестителя, який смокче палець, тримаючи в іншій руці надкушенний бублик. Вся ця детально прописана сцена підійшла б і для великої фрески. І тільки в третій композиції – “Вознесіння” – майже немає ретельно зображених подробиць, вона аскетичніше і могутніше, в ній знову видно кам’янистий ландшафт, і навіть хмара, на якому стоїть Христос, здається вирізаним з мармуру. Але, як і раніше, тонко передані відчуття персонажів: подив і надія Марії і апостолів, легкий смуток і обіцянку зустрічі на небесах у погляді Спасителя.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)