Вже менш ніж через рік після створення свого знаменитого “Жовтого Христа”, Поль Гоген знову звертається до цієї теми, написавши автопортрет на тлі цієї філософської картини.
Вивчаючи творчість майстра можна помітити його невтомне прагнення до нової трактуванні звичного жанру, шляхом об’єднання і змішання різних стилістичних рис. У цьому ряду досить згадати його натюрморт з профілем Шарля Лаваля або ж автопортрет в стилі “Знедолені” Гюго.
Автопортрет з Жовтим Христом можна віднести до роботи, що об’єднує жанр автопортрета, побутової сцени та релігійної живопису.
Дослідники життя і творчості Гогена відзначають, що багато його автопортрети, особливо ті, які експлуатують в тій чи іншій мірі релігійну тематику, є своєрідною алегорією, яка демонструє душевну самотність і внутрішні терзання живописця. Гоген не раз зображував себе в образі Христа, а в цій роботі він розташувався поруч нього.
Тут особа Гогена суворо і зосереджено – уважні очі, вузенька борідка, вуса. Глядач мимоволі починає порівнювати обличчя художника з особою Христа в жовтому кольорі, знаходячи при цьому очевидні подібності.
Як це по импрессионистски, залишати ледь вловимі натяки і подвійні прочитання! Ось і тепер, дивлячись на цей автопортрет багато можуть угледіти прихований підтекст – художник-імпресіоніст приречений на мучеництво і поневіряння аки Христос.
Як зазвичай в картину Поля Гогена яскрава палітра, переважання чистих кольорів і чітка лінія. Таке прагнення до декоративності і барвистості з ходом часу лише посилиться, особливо в екзотичних полінезійських полотнах.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)