П’єр Огюст Ренуар – це “єдиний великий художник, не написав за своє життя жодної сумної картини”, – стверджував в 1913 році письменник Октав Мірбо. “Бал в Мулен де ла Галетт” – найяскравіший приклад “сонячного” мистецтва живописця. Сюжет для неї Ренуар знайшов зовсім поруч з будинком, на вулиці Корто, в однойменному ресторані “Мулен де ла Галетт”, що отримав назву за смачних галет, які тут подавали. Монмартр поступово обростав житловими кварталами.
Дехто мосьє Дебре перетворив в ресторан останню зі збережених на пагорбі вітряних млинів на вершині Монрмартского пагорба. Власне танцювальний зал розташовувався в дерев’яному сараї, пофарбовані в яскраво-зелений колір. У гарну погоду танцюючі виходили у двір, де по колу стояли лавки і столи. Вечорами в суботу і в неділю в “Мулен де ла Галетт” збиралися потанцювати прикажчики з магазинів, швачки, молоді художники, літератори, актриси і просто веселі дівчата з Монмартра. Ренуар любив веселощі й невибагливу обстановку місцевої таверни. Тут же він робив свої перші нариси.
Ця атмосфера надихнула Ренуара, шукав образ, насичений світлом, на створення його знаменитої “Мулен де ла Галетт”. Щоб писати фігури в картині на пленері, доводилося виносити велике полотно в сад, де світло, граючи, проходив крізь листя акацій, засипаючи землю і одяг танцюючих блакитними і рожевими відблисками. Щоб фігури вийшли більш реалістичними багато друзів позували художнику для цієї великої композиції. За столом сидять три одного автора: Фран-Ламі, Генетт і Жорж Рів’єра. Пара зліва – іспанський художник Дон Пдро Відаль де Соларес і Карденас і Марарита Легран, улюблена натурниця Леграна.
Серед танцюючих можна дізнатися живописця Анрі Жерве, журналіста Поля Лота, художника Фредерік Корде. В центрі, на передньому плані, дві сестри – Естель і Жанна, яких Ренуар знайшов на Монмартрі. Вражаючу новизну картини чудово висловив Жорж Рів’єр, друг і біограф художника: “Нікому до Ренуара не приходило в голову зобразити на полотні такого значного розміру шматок поседневной життя: це відважний вчинок, який винагородить заслужений успіх”. Але не обійшлося і без ворожих нападів.
Критика, захоплюючись композицією картини, разом з тим, називала нісенітницею зображення людей, “танцюючих на поверхні, схожою на лілові хмари покривають небо під час грози”. Але через роки Гюстав Жефруа, найбільш проникливий захисник імпресіонізму, вимовляє саму захоплену похвалу картині: “Бал в Мулен де ла Галетт” – одне з найвдаліших творів, заснованих на безпосередньому спостереженні та використання світла для створення атмосфери; в ньому виражені і опьяние танцем, і шум, і сонячне світло, і пил, піднятий танцюючими на відкритому повітрі, і збудження на обличчях, розслаблені пози, і ритмічний вир суконь, рожевих, яскраво-синіх, темно-синіх, чорних; і вибух пристрасті, несподівану печаль, раптову лють, насолоду і втома…”
