“Рожевий” період зберігає в цілому похмуре відчуття, впускаючи, однак, нотки життя в рожево-золотаво-червоних тонах. Натяк на рух, легкість з’являється в цих картинах. В “рожевий” період створюється “Сімейство акробата з мавпочкою”. Дивно, але відкидав досі прості людські радості художник починає писати об’єднаних простою людською спільністю людей.
Циркова трупа, відірвана від навколишнього світу, являє незвичайне спорідненість всередині себе. Фігура циркового арлекіна, ніжно і трепетно схилився над дитиною на руках у жінки, і мавпа, що сидить біля ніг артистів викликають жалість і ледве помітне відчуття чогось незвичайно сильнрго і значного, зв’язав воєдино їх долі.
За час участі в Опорі, Народному фронті Пікассо ніби черпає натхнення з цілющого джерела. Його роботи, надзвичайно плідні, вперше починають по-справжньому існувати для людей. Це пейзажі, натюрморти, портрети, монументальні полотна, декоративні ансамблі, літографії, скульптури, ілюстрації до книг. Надія, світло, іронічна поблажливість замінюють вирувала до цього Пікассо відчужену саркастичность. Обрання художника під Всесвітня Рада Миру в 1950 р. ознаменувало визнання людством вкладу великого художника в справу боротьби за мир.
Стрімка історія однієї з найвідоміших картин Пікассо почалася навесні 1937 р., коли фашистська бомбардування зруйнувала басків місто Герніку. Іспанський поет і видатний громадський діяч Рафаель Альберті згодом згадував: “Пікассо ніколи не бував у Герні – v ке, але звістка про знищення міста вбила його, як удар бичачого рогу”. Дійсно, це полотно розміром 3,5 м у висоту і близько 8 м завширшки Пікассо написав менш ніж за місяць.
Пікассо взяв за основу сюжету і композиції картини не розробку реальної події, а асоціативні зв’язки образів, народжених його враженим свідомістю. Образи картини передані спрощено, узагальнюючими штрихами – намальовано лише те, без чого не можна обійтися, все інше відкинуто. В особах матері та чоловіка, звернених до глядача, залишені лише широко відкритий в крику рот, видимі отвори ніздрів, зрушивши кудись вище лоба очі. Будь-яка індивідуальність, будь-які подробиці були б тут зайвими, могли б роздрібнити і тим самим звузити загальну ідею.
Трагічне відчуття смерті і руйнування Пабло Пікассо ризикнув передати агонією самої художньої форми, яка розриває предмети на сотні дрібних осколків. Поруч з матір’ю, тримаючи на руках мертвого дитини з закинутою головою, варто бик з виразом похмурого байдужості на морді. Все навколо гине, і тільки цей бик підноситься над поваленими людьми, вперяя в них нерухомий погляд.
Цей контраст байдужості і страждання у перших начерках до “Герніці” був чи не головною опорою всієї картини, але Пікассо не зупинився на цьому, і в правій частині полотна, поруч з чоловіком, першим переможцем руки вгору, з’явилися два людських особи – стривожених, напружених, але з рисами неспотвореними, прекрасними і сповненими рішучості.
