Було б глибокою помилкою вважати, що російські художники-передвижники, які творили у другій половині XIX століття, були майстрами виключно остросоциальними, що їх уяву займала тільки “народна думка”, що займалися вони переважно битописательством.
Вважати так – означає штучно збіднювати зміст російської живопису того часу. У творчості передвижників знаходилося місце і картин на історичні теми, і полотнам релігійно-філософського змісту, і, звичайно, “чистої лірики”, якщо під нею розуміти натхненні гімни природу, її красу і чистоту фарб.
І. в. Шишкін, до речі, прославився саме пейзажами. Доводилося йому малювати і море, хай куди рідше, ніж іншим сучасникам і, в особливості, неперевершеному В. К. Айвазовському. Так, на одній з картин відкривається запаморочлива прибережна панорама: піщаний берег, густо порослий лісом і прибережна коса, тягнеться на сотні метрів удалину.
Пейзаж, побачений з піднесення. Не можна виключати і того, що малював Шишкін з натури, на пленері. Пильне око митця запримітив і самотню чайку, відбиту на полотні зліва, і розсип білих квітів, і білі камені, в достатку зустрічаються серед різнотрав’я.
