Починаючи з 1901 року Пікассо виробляє власний стиль, який характеризує так званий “блакитний період” у його мистецтві. Художник пише виключно в холодній, синьо-блакитній гамі. Персонажі його картин – жебраки, хворі або викинуті з життя люди.
Холодний колорит надає творам то сумне, трагічне звучання. Тема знедолених переходить в наступний, так званий, “рожевий період” творчості Пікассо. Смуток його носить тепер більш світлий, ліричний відтінок. Колорит картин будується на поєднанні ніжних рожевих і блакитних тонів.
Художника привертають сюжети з побуту мандрівних циркачів. Перед глядачем проходить їх життя – важка, злиденна, хоча і не позбавлена своєрідною романтичною принади. Особливу роль у цих картинах грає тема душевної близькості, ніжної любові або товариства. Маленька гуаш, знаходиться в зборах Ермітажу, чудово характеризує мистецтво Пікассо “рожевого періоду”.
Тиха і вірна дружба пов’язує невеликого хлопчика і собаку – просту дворнягу з розумною мордою, довірливо прижимающуюся до ноги свого маленького господаря, в той час як той гладить її по голові. Пікассо підкреслює худобу хлопчика, дещо порушуючи пропорції його тіла, але ця деформація тільки підкреслює вироблене враження і тому служить посиленню правдивості.
Картина зворушлива без сентиментальності, вона глибоко людяна. Зображуючи худого, блідого, большеголового дитини, голодного і одягненого в лахміття, художник не принижує його гідності, але додає його образу тонку поетичність. В “Хлопчика з собакою” проявляється високий гуманізм Пікассо, становить головну рису всього його мистецтва. Картина надійшла в Ермітаж у 1935 році з Державного музею нового західного мистецтва в Москві.
