Бульвар Капуцинок у Парижі – Клод Моне

Бульвар Капуцинок у Парижі – Клод Моне

Бульвар Капуцинок у Парижі   Клод Моне

Вся історія французького імпресіонізму – від його зародження до розквіту і поступового згасання – укладається в довгу творчу біографію Клода Моне. Лицарська відданість цього художнього напряму, вірність саме импрессионистическому сприйняття світу ставлять художника осібно навіть серед його побратимів. Одне з кращих импрессионистических творів Клода Моне – знаменитий “Бульвар Капуцинок у Парижі”, написаний ним у 1873 році.

Художник пише два відомих паризьких виду з вікон ательє фотографа Надара, розташованого на бульварі Капуцинок. Знову К. Моне Обирає високу точку зору: згори, з вікна, глядач бачить, що йде по діагоналі, по напрямку до паризькій Опері, перспективу бульвару, потік екіпажів і строкатого натовпу в неразличимом мерехтінні осіб.

Фігурки перехожих ледь намічені білими мазками, фасади будинків на протилежному боці бульвару наполовину приховані гілками платанів. Клод Моне передає в цьому творі миттєве, чисто глядацьке враження від ледь помітно вібруючого повітря, від сягають в глиб вулиці людей і виїжджаючих екіпажів. Він руйнує уявлення про площину полотна, створюючи ілюзію простору і наповнює його світлом, повітрям і рухом. Людський очей прямує в нескінченність, і немає граничної точки, де б він міг зупинитися. Висока точка зору дозволяє художнику відмовитися від першого плану, і він передає сяюче сонячне освітлення в контрасті з блакитно-ліловою тінню від будинків, що лежить на вуличній бруківці.

У московському варіанті світло ділить композицію по діагоналі, протиставляє одну частину бульвару, залитого сонцем, іншому – яка перебуває в тіні. Сонячну сторону Клод Моне дає помаранчевої, золотисто теплою, тіньову – фіолетового, але єдина світло-повітряна серпанок надає всьому пейзажу тональну гармонію, а контури будинків і дерев вимальовуються в повітрі, пронизаному сонячними променями. Ковзне бічне освітлення “дематеріалізує” архітектуру, надає їй невещественность. В барвистому мареві тонуть архітектурні деталі будинків, тануть контури екіпажів, розчиняються гілки дерев, а глибина простору втрачається в русі світиться повітря. Все це заповнює картину таким чином, що око глядача втрачає грань між вертикальною площиною стін будинків і горизонтальної мостовий; між близькими освітленими стінами будівель і дальнім блакитним присмерком, приховує продовження вулиці. Намічені швидкими штрихами фігурки перехожих тепер зливаються в загальний потік натовпу.

Полотно з Канзас-Сіті має зовсім інший формат і володіє іншим настроєм. Глядач бачить той же “Бульвар Капуцинок у Парижі” той самий пейзаж, але вже у похмурий день, коли білястий, мутний світло відбивається на вологій бруківці. На тлі тьмяного, молочно-блакитного кольору різкіше виступають плями чорного, рожевого, темно-зеленого кольорів. Мистецтвознавець К. Р. Богемська зазначає: “Коли кажуть, що імпресіоністи вміли знімати момент невпинного руху життя, то підтвердженням цього може бути названа саме картина “Бульвар Капуцинок у Парижі” .

В інших творах Клода Моне, при всій їх безпосередній сиюминутности, куди менше прагнення вирвати “кадр”, ніж це відчувається при спогляданні цього полотна. Однак показана на Першій виставці імпресіоністів саме ця картина стала однією з тих, які викликали найбільше насмішок і нападок публіки. Сам же Клод Моне ще в 1880 році говорив: “Я імпресіоніст і має намір завжди їм залишатися”. Ці ж слова він міг повторити і на схилі свого життя.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Бульвар Капуцинок у Парижі – Клод Моне.