“Блакитний період” – найпронизливіша сторінка творчості Пабло Пікассо, не тільки з-за подій, що йому передують, але й через особливості техніки майстра, а також обраного домінуючого колориту. Холодний, навіть крижаний синій у всіх своїх варіаціях стає панівним кольором.
“Старий гітарист” є однією з показових робіт, і по техніці, і за сюжетом, і за силою трагедії. Ми бачимо сивого халамидника, знаходить розраду в старенькій гітарі. Одяг його нагадує лахміття, а тіло настільки виснажувало, що витягнуті худі пальці рук деякими критиками сприймаються як данина поваги Ель Греко.
Незграбну постать живописець навмисне помістив у замкнутий тісний простір, ще й вивернувши її в незручну позу. Все це підкреслює людські страждання і почуття безвиході, а також нестерпне самотність. Відірвавши погляд від дивних рук, перше, що звертає на себе увагу очі старця. Вони сліпі. Ця трагічна фарба також була неодноразово застосована Пікассо.
У картинах “Сніданок сліпого”, “Хлопчик і жебрак”, “Селестіна” герої дивляться на глядача невидющими або майже невидющими очима. Все це робить неймовірно сильний вплив і знаходить емоційний відгук. Картину не раз порівнювали зі своєрідним автопортретом, причому вона не є відображенням зовнішності автора, а радше його важкого внутрішнього стану у зв’язку з втратою близької людини.
Не так давно вчені Чикаго просвітили картину на рентгені, і побачили, що першим на полотні з’явився зовсім інший сюжет – жінка, що годує грудьми. Згодом автор створив на її місці сліпого старого в блакитних тонах, однак, контури особи попередньої героїні до цього можна розрізнити за лівим вухом гітариста.
