У період Едо Камэйдо-мура являла собою передмістя столиці. Особливою популярністю користувалося тут незвичайне сливове дерево Гарюбай. Дерево загинуло після повені 13 Мейдзі року.
На місці, де воно росло, стоїть меморіальна стела, напис на якій свідчить: “На цьому місці в період Едо власник земельної ділянки Киэ-мон розбив сливовий сад і назвав його “Умзясики” або “Сэйкоан” . Сад придбав популярність як місце розваг і споглядання квітів сливи.
Було в ньому знамените сливове дерево, гілки якого були подібні лежачому дракону: вони звисали вниз і йшли в землю, а потім, на значній відстані, виходили назовні, утворюючи новий стовбур…”. Цій гравюрі судилося зіграти певну роль в історії західної живопису.
Вінсент Ван Гог копіював її, вивчаючи образотворчі прийоми, композиційну структуру і емоційний лад гравюри укійо-е, яка в той час сприймалася як найбільш характерний для Японії вид мистецтва.