Поїздка в Бретань, яку Поль Гоген зробив в 1885 році, відіграла величезне значення для формування власного стилю митця. Французька провінція з властивою нею романтикою давала грунт для натхнення і пошуку нових засобів виразності.
Все життя Гоген перебував у пошуках вічного буття, незайманою істини, і Бретань, яку ще не наздогнали новітні досягнення цивілізації з її простими жителями і повсякденними турботами, стала першою сходинкою в цих пошуках. Потім буде Мартініка і, звичайно, Таїті.
Сьогодні всім відомий той факт, що Гоген був противником зображення будь-якого руху або динамічних поз – все повинно “дихати” спокоєм і розміреністю. Саме тому всі герої робіт майстра статичні і нагадують монументальні статуї. Цю характерну тенденцію, яка ляже в основу індивідуальної манери, Гоген став застосовувати ще в свій бретонська період, і “Бретонські селянки” яскравий тому приклад.
Жіночі фігури на картині ніби застигли в часі і просторі. При цьому художник навмисно наближає героїнь максимально один одному, тим самим як би ущільнюючи простір. Великі фігури селянок виписані простими і ясними лініями, набагато більше значення Гоген надавав кольору.
Звертає на себе увагу фон – хоча в цій ролі виступає пейзаж, сільська пастораль, Гоген знову демонструє важливість кольору, ніж реального пленерного подібності. Для створення фону майстер використовує тільки чисті яскраві кольори, без тіней і півтонів, які, на думку Гогена, гублять картину. В результаті перед глядачами постають селянки, оточені умовним прекрасним світом, де все навколо гармонійно, свіжо і яскраво.
Можна з упевненістю сказати, що ця робота – перша в ряду інших, які будуть носити яскраво виражений декоративний характер. Захоплюючись мозаїкою, як художньою технікою, з властивими їй чистими квітами, простими лініями і відсутністю перспективи, Гоген створював саме такі картини, максимально розкриваючи в них силу кольору і лінії.
Сьогодні картина “Бретонські селянки”, яка експонується в Мюнхені, і служить яскравим прикладом нового погляду на силу і можливість кольору.
