Перебуваючи в лікарні Сен-Ремі, Ван Гог написав кілька картин із зображенням голландських хатин. Наразі достеменно невідомо, чи були вони написані по пам’яті, або по якому-небудь старому малюнку, але один і той же мотив на них зображений у різний час доби та при різному освітленні.
Пейзаж, проходячи через авторський фільтр, набуває схожість з ілюстрацією до дитячої книги. Можливо, в цьому втілилася туга за дитячим рокам, з якими у кожної людини пов’язується відчуття захищеності. Однак звивисті лінії, виведені невпевненою рукою, вносять у твір відтінок сум’яття і позбавляють його спокою.
Небо написано невизначеним кольором, його прикрашає величезний гарячий сонячний диск. Вечірні хмари, пофарбовані сонцем в червоний колір, схожі на язики полум’я. Похилені будинку з зеленими дахами, прагнуть вниз по діагоналі.
Ван Гог використовує контрастні кольори, намагаючись надати їм колишню яскравість, але їх поєднання аж ніяк не радує око, створюючи дисгармоничное конфліктне поєднання. Товсті чорні контури як ніби написані тремтячою невпевненою рукою. Невизначені лінії, хаотичні завитки обрисів, відсутність гармонії – все це створює враження, що картина писалася як ніби уві сні. Це відчуття посилюється при погляді на не поместившуюся в полотно фігуру людини на передньому плані, вражаючу своєю непропорційністю.
