У театральній гравюрі з самого початку широко використовувалися зображення монів – фамільних гербів акторів, які сильно збільшеному вигляді прикрашали їх кімоно. Мони самі по собі шедеври мініатюрного графіки, виконані в контрастній манері. Застосування у гравюрі подвійно підкреслило їх красу і графічну виразність.
На другому етапі розвитку гравюри розширився коло її тематики, більш яскравим і глибоким стало розкриття емоційного світу людини, виявлення характерних рис його зовнішнього вигляду. Це час нерідко називають “золотим століттям” японської гравюри. Воно ознаменований діяльністю найбільших художників, які застосовували листи різних розмірів і розвинену техніку багатоколірного друку.