Ван Гог закінчив роботу над цією картиною в 1887 році. На ній він зобразив любимою собою річку Сену. Коли він бував у Парижі, то завжди приходив на річку, милувався її пейзажем. Він дуже любив мости, що проходить через цю мальовничу річку.
Ця картина написана яскравими, насиченими тонами, які створюють радість, енергію захоплення природою, грою сонця. Все інше, як би зникає в сонячних променях, які простягаються на будинки, мости, небосхил. Сонце займає основну роль у картині, воно займає всю думка, передає глибину картини. Все інше залишається, як би в тіні, але воно не зникає в тіні сонця, а, навпаки, відображає всі об’єкти. Мости, вода, цеглу – все зображено вогненним кольором.
При цьому, картина наповнюється ще більшим світлом, вона виглядає більше сонячної. Фарби, використовувані художником, дарують настрій, оптимізм, надію, віру, життєрадісність. Ван Гог кипить життя, він невгамовний, що перебуває у вічному русі. Він все сприймає предмети, як спостереження, життєве явище.
Художник у своїй картині не описує, як такий процес заходу сонця. Він описує сонце взагалі, цілком. Він намагається донести сонячні промені, розкидані по полотну. Ці промені невідомо звідки приходять, і невідомо куди ведуть. Вони тут є, вони живуть на цій картині, знаходяться тут, згущуються над усіма об’єктами і поглинають картину цілком.