Ця картина із зображенням городів на Монмартрі у 1888 році була виставлена в так званому “Салоні незалежних” – виставці молодих художників, які поставили під сумнів класичні канони живопису. До того часу сам художник жив в Арлі. Пейзажі Монмартра у виконанні Ван Гога були прихильно прийняті публікою. Наприклад, письменник-символіст Густав Кан, один Сера і Сіньяка, у статті для журналу “Ревю Андепан-дант” зазначав, що у пензля Ван Гога велика сила.
Справді, Ван Гог легко і швидко, за допомогою легких дотиків кисті створює дивовижний по своїй виразності пейзаж. Небо переливається відтінками блакитно-сірих кольорів, які легко передають тонкощі освітлення, дали ніби тонуть в блакитному серпанку. Передній план, з зображенням садової рослинності, оточеній протоптанними доріжками, заповнений легкої і розрізненої мозаїкою червоно-вохристих, жовтих, блакитних і зелених мазків.
Ван Гог вибрав для картини полотно незвично великого розміру, її висота склала 100 сантиметрів. Художник знав, що такі великі картини практично не продаються, але сподівався, що саме розмір змусить глядача звернути на неї увагу і зрозуміти, що твір наповнений світлом і радістю.
