Цей автопортрет, написаний у Парижі в 1887 році. Паризький період був позначений для Ван Гога пошуками авторського стилю, появою нових підходів, виникненням поглядів, що радикально відрізняються від колишніх, зміною живописної манери. У цій роботі він звертається до техніці пуантилізму, якою захопився в результаті спілкування з Полем Синьяком.
Ван Гог обирає традиційні композицію і ракурс, гармонійно розміщуючи погрудний портрет в просторі полотна. Він зображає себе в пів-обороту, уважно й напружено дивиться в дзеркало. Вираз його обличчя не радісно, в ньому читається деяка пригніченість і відчуженість.
Основний густий синій колір фону розбитий на дрібні складові. Автор знаходить у ньому безліч відтінків і об’єднує їх з допомогою дрібних точок чистих яскравих тонів. Особа також показано яскраво і мальовничо. На світлі тілесний колір стає холодним, полутенях ж набуває майже гарячі відтінки червоного і оранжевого. Борода і вуса автора є найяскравішою плямою на полотні, оскільки він намагається якомога більше посилити їх відтінок. Кольори одягу так само складені точками. Вираз обличчя передається дуже тонко і правдиво, особливу увагу приділено очам.