Мистецтво Ван Гога в першу чергу виділяє в природі динамічне початок і підпорядковує йому зворотний лад картини. Схил пагорба з приліплених до нього хатинами здіймається, як морська хвиля, клубочаться хмари, в’ється дим кільцями. що виходить з труби, джгутами скручуються кущі та дерева.
Робіт Ван Гога попередніх років була притаманна підвищена інтенсивність кольору; в 1890 році він переходить до більш спокійній гамі, побудованої на поєднанні зелених, блакитних, оливкових тонів, але зате різко зростає і досягає, здається, межі експресивність його мальовничої манери. Енергійні, пастозні, як би пульсуючі мазки стрімким водоспадом скочуються з покрівлі будинків, по схилу пагорба, тягнучи за собою погляд завороженого глядача.
Картина Ван Гога вимагає від наглядача насамперед активного емоційного співучасті, співпереживання. Ван Гог довгий час жив і працював у Франції, сильний вплив на нього справила живопис французьких імпресіоністів. Але витоки його творчості були іншими – вони пов’язані з мистецтвом північних країн. Творчість Ван Гога зберегло цю наступність у свою чергу, зробило потужний вплив на європейське мистецтво. Однак на відміну від Франції, де живопис у XX столітті розвивалася в основному під знаком Сезанна, вона отримала найбільш широке визнання в Німеччині, Бельгії та скандинавських країнах “Хатини” створені в останній рік життя художника. Несамовита барвистість попереднього етапу змінилася більш стриманою колірною гамою. У картині немає різких контрастів, вона написана в світлих і спокійних блакитних, жовто-зелених і оливкових тонах.
Єдине яскраве пляма-червоний черепичний дах одного з будинків та синій колір неба у верхнього краю картини, посилений художником до пронизливого ультрамарину. Але ця стриманість колориту поєднується в “Хатинах” з бурхливою динамікою композиції, мальовничій трансформацією предметного світу, шаленим темпераментом виконання. Експресія буквально пронизує все полотно. Клубочаться хмари, звивається в кільця білий дим, що піднімається з труби, джгутами скручується зелень дерев і чагарника. У картині Ван-Гога немає ні однієї прямої лінії.
Рух набуває всеосяжний і всепоглинаючий характер. Пасмо хмар, далекий край пагорба, лінія високих покрівель спадаючими кривими перетинають площину картини, посилюючись у своїй стрімкості, по мірі наближення до переднього краю. А тут сама земля, хвиляста, немов бурхливе море, обрушується на простір переднього плану потоком важких, густих, пастозно-рельєфних мазків. Жоден живописець не зрівняється з Ван-Гогом в сміливості, з якою він втілює суб’єктивні почуття в трагедію космічного масштабу. Картина надійшла в Ермітаж у 1948 році з Державного музею нового західного мистецтва в Москві.
